Стр. 15 - P

Упрощенная HTML-версия

15
Тухоля, Домб'є і Бересть,
Береза
і
Бригідки — На страшний суд вони
прийдуть Як достовірні свідки.
І скажуть правду в очі всім, За що
ми там карались І буде воля на
устах В день радості і слави!
(З національно-патріотичної пісні 30-х
років XX cm.)
Шановний Читачу!
Ця книжка пломеніє силою животворного Духа борців за нашу свободу і
незалежність. Жертовність лицарів Волі гідна благоговіння в історичній пам'яті
вдячних нащадків...
На що і на кого було сподіватися?! Гірка поразка завершила визвольні
змагання 1918-1921 років. Україна пошматована більшовицькою Росією, II Річчю
Посполитою, Румунією, Чехословаччиною. Лише в Галичині майже 70 тисяч
запроторено до в'язниць і таборів за участь у війні проти Польщі. Масові страти
непокірних на Великій Україні. їх доповнили перші в історії концентраційні табори,
якими більшовики, разом з нечуваним терором, закладами підмурки «імперії зла».
Витвором їх кривавих рук стали (1923) відомі Соловки на чолі переліку «архипелага
ГУЛАГА». Зловісний привид асиміляції завис над Буковиною і Закарпаттям. В
планах окупантів -винародовлення українців ціною національної ідентичності.
В Галицько-Волинському краї польські владоможці спішили «виправдати»
довіру Ради послів Антанти, які у Версалі (Франція) 14 березня 1923 р. визнали
прилучення Західної України до Польщі. Заведення «нових порядків» набуло
міжнародного політико-правового визнання.
Це остаточно розв'язало руки профашистським силам Польщі. Від загравання
в демократію в перші роки окупації Західної України і навіть взаємопоборювання у
владних структурах перемога «пілсудчиків» (1926) остаточно визначила внутрішню
політику щодо національних «меншин», зокрема, українців та білорусів, які разом з
литовцями та ін. складали майже третину населення II Річі Посполитої.
Щоби переконати міжнародну думку в одвічній польськості «східних крес»
було заздалегідь передбачено два шляхи засилля окупантів на нашій землі. В
Галичині його торували переселенці - колоністи, на Волині утверджувала польську
присутність військова колонізація (осадники). Згідно із земельною реформою в
аграрно перенаселеному краї переселенців «винагороджували» польські поміщики
земельними ділянками в 5-6 га, що на той час давало змогу забезпечити необхідні
умови сільського життя. Водночас етнополітика проводилась не без заохочення до
окатоличення і спольщення місцевого населення.
Про кількість переселених в перші роки окупації свідчать гектари
розподіленої землі з розрахунку на одну сім'ю переселенців. Станом на січень 1923 в
Галичині близько 200 тис, на Волині - 112 тис, на Поліссі - 113 тис. гектарів (Див.
Гунчак Тарас. Україна. Перша половина XX століття. - К.: «Либідь», 1993.-С 208).
Пришельці користувалися привілеями щодо «хлопів» (українських селян). В
селах поспіхом будували костьоли, «шниряли» різні місії католицької церкви,
зводились «дома людове» (клуби), творилися «кулка рольніче» (кооперативи),
молодь об'єднувалася у воєнізовані товариства «Стшельцув» («Стрільців»).
Переселенцям дозволено було мати зброю. І все це супроводилось забороною