Стр. 17 - P

Упрощенная HTML-версия

17
ворогів та порушити світову опінію», - стало основоположним чинником священної
борні в нових історичних умовах. І далі. «Терор буде не тільки нашим засобом
самооборони, але й агітації, яка дійде до всіх, своїх і чужих, без уваги на те, чи
хочуть вони цього чи ні. А тоді напевно прийде день, коли непереможна воля
широких мас українського народу, маючи за собою світову опінію, знищить дотла...
загарбницький характер ворогів. Тоді український народ заживе вільно у своїй
власній хаті» (Цит. за: Гунчак Тарас. Україна. Перша половина XX століття... С
212).
Українську військову організацію очолив полковник Євген Коновалець.
Нагадаємо ще раз, що це був час бездержав'я та колоніального ярма, у світі
невідомого для загалу ймення «українець» і «Україна», час настирливо
цілеспрямованої політики асиміляції українства на його споконвічних землях.
Виклик йому гідний подиву в безсмертних шатах жертовного подвигу відомих і
невідомих нам синів і дочок України.
1921. В чеському містечку Ліберці серед інтернованих воїнів Української
галицької армії виникла Група української націоналістичної (зверніть увагу тут і
далі)
молоді.
Організація швидко розвивалася. У 1924 побачив перші числа місячник
«Національна думка», пропагуючи ідеологію самостійництва, яка рішуче
заперечувала будь-які порозуміння з Польщею чи Радянським Союзом - окупантами
України.
1925. Крім Групи української націоналістичної молоді в Чехословаччині,
виникли нечисленні осередки, які складалися здебільшого з наддніпрянців. Саме
вони за пропозицією Миколи Сціборського утворили Легію українських
націоналістів.
Перші організації та осередки за кордоном прискорили лавину молодіжних
гуртків, які щораз більше охоплювали міста і навіть села Галичини та Волині краю.
Тенденції до їх зростання не було меж. В основі формування світогляду
українського націоналіста —
«традиції нашої Давнини»,
що узагальнив (1925)
Дмитро Донцов в настільній книзі тих часів «Націоналізм». Сама історія української
нації в нових історичних умовах вимагала, щоби прапор борні «дістався до людей
нового Духа; не до людей вмираючої псевдоеліти...; не до рук безідейних полатайків
і матеріалістів, а до людей нової еліти, людей із основними прикметами нового
лицарства:
з мудрістю, шляхетністю і відвагою»
(Див. зокрема Донцов Дмитро.
Націоналізм. - Вінниця: ДПКФ, 2006. - С 21, 26).
1927. Об'єднання Групи української націоналістичної молоді і Легії
українських націоналістів на спільних ідеологічних та програмних засадах аж до
утворення Союзу організацій українських націоналістів. Водночас установчі збори
вважали новоутворений Союз перехідним явищем. Кінцевою метою створення
організації, «яка б об'єднувала всі співзвучні націоналістичні елементи - як за
кордоном, так і в краї - на базі однієї організаційної схеми» (Гунчак Тарас. Україна.
Перша половина XX століття..., - С 215).
1927. Учасники конференції українських націоналістів висловилися за злиття
усіх націоналістичних організацій, в т.ч. і УВО в одну Організацію українських
націоналістів (ОУН).
1928. Конференція в Празі, де вперше було виразно сказано, що
організаційний план ОУН «зміряє, з одного боку, до обняття в організаційних
рамках усього досі незорганізованого націоналістичного елементу, з другого боку,
до об'єднання націоналістичних груп і до оживлення їхньої діяльності» (Гунчак