Стр. 18 - P

Упрощенная HTML-версия

18
Тарас. Україна. Перша половина XX століття..., С. 216).
Найважливішим рішенням було повноваження проводу українських
націоналістів представляти український націоналістичний рух за кордоном і в краї.
1929. Історичний конгрес у Відні з 27 січня до 3 лютого. Першочергове
завдання - визначити структуру організації та її ідеологічне спрямування, що
забезпечило б політичну діяльність ОУН. Про інтелектуальний рівень конгресу
свідчать доповіді практично з усіх проблем суспільного життя. їх поділяють на
ідеологічні, державотворчі та соціально-економічні. Як наголошують дослідники, на
перший погляд конгрес нагадував науковий з'їзд, ніж захід, що мав завершити
створення політичної організації, яка рішуче і водночас прозоро брала на себе
відповідальність за долю народу. Адже одним із центральних завдань Організації
Українських Націоналістів було «уздоровити відносини внутрі нації, викликати в
українському народові державотворчі зусилля, розгорнути українську національну
силу на всю її ширину й таким чином забезпечити великій українській нації
відповідне місце серед інших державних народів світу» (Цит. Гунчак Тарас.
Україна. Перша половина XX століття..., - С. 217. - Див. Устрій організації
українських націоналістів в кн.. Книш Зиновій. Становлення ОУН..., - С 102-119).
Програмні цілі ОУН, незалежно від соціального стану, віку, освіти,
віросповідної приналежності, місця проживання, корінне населення Галицько-
Волинського краю зустріло як мобілізуючий чинник, який давав цілком
очевидну відповідь на питання - що робити, як робити та з якою метою практично в
усіх ділянках суспільного життя.
Вперше в історії визвольної боротьби поняття «нація» набуло світоглядно-
методологічного звучання в поглядах на самобутність, історичне покликання, на
природне право самовираження і самоутвердження особи (українця) і народу
(українського), оскільки
«національність
- ... найглибша, найзагальніша й
найтриваліша підстава
людської соціальності...;
є основним заложениям
«суспільної психології»;
основним внутрішнім фактом
«суспільної свідомості»
(Виділено - А.Г.). Тому «якнайперше завдання, - звучало в програмних цілях, -
висуває український націоналізм
створення
української держави». Для цього
«спрямовує всі свої організовані сили та всю моральну енергію патосу (пафосу -
А.Г.)
української національної революції»
(Див. ОУН: 1929-1954. - На чужині,
1955. - С 72-80).
Запалали скирди польських поміщиків, хати колоністів та осадників. Страйки і
демонстрації, саботажі та вилучання коштів з польських державних установ,
перестрілки та загроза життю охоронців порядку, вияви непокори на побутовому
рівні ставали нормою відплати за всі кривди, які чинив знахабнілий наїзник.
Характерним показником ситуації в краї була самочинна участь учнівської
молоді (аж до сільських початкових шкіл) в посильній боротьбі з окупаційним
режимом. «Керівництво ОУН, - виділяє дослідник тих часів, - розглядало шкільну
акцію не тільки як оборону перед полонізацією, але і як боротьбу за виховання
українських дітей і молоді в націоналістичному дусі, а в подальшому - за скріплення
сил нації шляхом піднесення і поширення освіти... Завдання акції полягало у
широкому залученні шкільної молоді до активного спротиву владі, щоб кожний
український школяр відчув
відповідальність
та свою
причетність
до боротьби за
визволення» (Виділено - А.Г. Ухач Василь. ОУН: культурно-освітня діяльність
(1924-1944 pp.). - Тернопіль, Джура, 2005. -С 51).
Хай сучасне покоління молоді відчує достовірний подих національної честі і