Стр. 22 - P

Упрощенная HTML-версия

22
По периметру табору п'ять захисних рядів колючого дроту, за ним широкий
рів з водою, далі дротяна огорожа під високою напругою. На кутах внутрішнього
двора семиметрові дерев'яні вежі з кулеметними гніздами.
Арештовані носили полотняну одежу з круглою полотняною шапкою. На
ногах — дерев'яні (на зразок галош) черевики. На спині номер розміром 20 х 20.
Менший нашивали спереду на лівому рукаві. Ув'язнені на виклик замість прізвища
називали лише свій номер. Не мали права підходити до поліцая ближче, ніж за 4
метри.
В камери з цементною підлогою, яку постійно поливали водою, щоби не
можна було сидіти, «заселяли» до сорока ув'язнених.
Важка виснажлива робота. Переміщення по табору можливе було лише бігом
під градом побоїв гумовими палицями.
Жахливі норми харчування. На сніданок - півлітри кави, навмисне розчиненої
водою. На обід - три чверті літра рідкого супу. На вечерю - три чверті літра води-
супу та 400 г тухлого липкого хліба, який своїм «кольором» нагадував землю.
Табір сторожили 200 поліцаїв з німецькими вівчарками на 250-300 в'язнів у
1934-1937 роках.
Історична пам'ять зберегла для нащадків вишукані знущання над
беззахисними людьми. Так, керівнику ОУН на Волині Володимиру Робітницькому,
щоби «накормити» його через трубку екскрементами, ломом вибили зуби
(Кричильский С. Союз нацистской Германии и диктаторской Польши // Народный
Обозреватель. -
.
Не завадить, хоча б вибірково, звернути увагу на спогади настоятеля церкви
Воскресіння Господнього з с Лопушно Кременецького повіту протоієрея Семена
Гаюка. 2-го вересня 1939 його затримала поліція а 5-го він стояв перед брамою
Берези Картуської «Кількасот поліцаїв (з обох боків -А.Г.)..., озброєний гумовими
палицями, кийками, бучками, цурпалками та усе інше, чим би можна було
дошкульно вдарити - чекають на нас»,- згадує він. Б'ють жорстоко, немилосердно,
б'ють по спині, по голові, по обличчю. Б'ють не жаліючи, бо це ж б'ють
зненавидженого
русина (українця – авт.)»
За брамою» щохвилини чекала нас
брудна лайка,- продовжує о. Гаюк,- тяжке катування поліцаями або звірське копання
чобітьми... Я не раз думав собі: Господи Боже мій, та це ж Твоє творіння таке саме,
так і ми. Та це ж такі словяни, як і ми. Люди, що хваляться своїм правовірям, римо-
католицькому кастелові. Де ж благодійний вплив на них з повелінням любити Бога,
ближнього а навіть і ворога...» і ще. « Подається наказ: «впасти». Пан-отець (греко -
католицький – авт.) не встигає зробити це на час з усіма. Це зауважує поліцай . Він
наказує священикові вийти із рядів... Кат вдарив бідолаху між ногами... Обличчя
його стає сіре, сіре немов хто попілом обсипав. Не в одного з нас кров закипіла в
жилах. Кинутися на ката, роздерти, зім'яти на шматки.
Нас так багато. Але кулемети, скеровані на площу, нагадували нам про нашу
невідрадну дійсність, а розум перемагав серце і наказував:
- Терпеливости! Більше терпеливости! Час відплати прийде! Якою мірою
міряють, такою й їм буде відміряно! « (Гаюк С. протоієрей. Від церковного
пристола до Берези за дроти, - Вінніпег: 1955.- С.ЗО, 34,36,39).
Віддамо належне польській демократичній пресі тих часів, яка будила
національне сумління зловісною тривогою: чи пробачить нам цей народ заподіяні
кривди?!
Відповідь дала історія...