Стр. 438 - P

Упрощенная HTML-версия

438
гміну Клевань, бо з газет видно що посилкі без дозволу ворочають. Як можна вам
писать то напиши листівку. Жнива в нас скінчені жита пожали 6 ½ кіп, а пшениці 3
½ кіп. Медозбір цього року випав погано бо зібрали половину того що сподівалися
під час (не розбірливо) падав цілий тиждень дощ. В нас нічого нового пока нема.(не
розбірливо)
1.08.34 К. Данилюк
Листи від матері і брата до Дзюмюка І.П. (стилістика авторів)
Ф. 98, оп. 1, с. 728, л. 1
Дорогий сину і брате наш. Повідомляєм тобі, що листівку твою отримали із
Луцка писала 5го07. Послали посилкою ми тобі убраня і 5 золотих переказом 16.07.
Но незнаєм чи одержав ти чи ні, бо ниможна довідатись адреси правильної просим
тебе як получив то дай нам відповідь що получив вислали дві пари белья рубашку і
штани чоботи шапку цукор сухарі. Що тобі треба то напиши в листі. Жнива
начались нема кому робить: батько тяжко слабий, так що майбуть за три місяці
незнаю чи застаниш живим дуже тяжко захворував. Нема надії. Операції докторі не
хочуть робить, нема надії батькове здоров’я. Остаємся пока живі. допобачаня
10.07.34 р.
Л.22
Привіт от батків твоїх, братів Гриця і Оксентія. Посилаем тобі братерскій
привіт і бажаім тобі щасливого успіху. Повідомляем тобі, що жнива сьяого року
гнилиї. Хліб, в полі погнив поріс, оранка в полі ще не закончана бо дожді великі сібу
закончили. Батько слабий крепко { ..}, желудок, лікарі не помогають і лікі не
помогають. З поважаніем до побачаня. Дзюмюк Гриць 16.10.1934 р.
У іншій листівці мати написала, що батько помер 11.01.1935 р.
Листи до Кисіля Андрія від дівчини і брата (стилістика автора).
ф. 98, оп. 1, с. 1038, л. 27
К Андрійку! 17/VII-1934 р.
Хоч і не полагається мені першій писати листа до Тебе, але нічога я дома, а Ти
в неволі, може в Тобі грошей не має, може часу не має, а може й не мона. Андрійку
як Ти жиєш, як твоє здоров’є, чи сумуєш Ти там на чужині, як я за Тобою!
Андрійку! О! Єдиний, що Ти з мене зробив, де ділись ти веселощі і співи, де,
перевернулись в сум и плач! Не можу забути тих веселих днів котрі я провела разом
з Тобою, які вони були мені маленькі, провівши с Тобою один день, він мені був за
одну годину. Миленький Андрійку! Чого Ти так далеко від мене, чому не ближче,
чому не можу Тебе бачити кожний вечір, як і перед цім всім, чому не можу
поговорить с Тобою тоді, коли хочу, невже ж так довго буде? Ні! Не правда, а Ти
будеш добре заховуватись, слухатись, не будеш такій упертий, то поседиш трохі і
Тебе Бог дасть пустять. Ох Андрію, як Тебе забрали, як я плакала за тобою, що тебе