Стр. 444 - P

Упрощенная HTML-версия

444
Чи є що кращого від того образу обєднаної родини? І чи дивно, що власне у той
святовечірній час родиться в нас в декого може підсвідома, мрія про те, що усі ми як
нарід, як нація, стали раз такою обєднаною любовью – великою українською
родиною? Чи дивно?
Чи дивно, що в нас родиться мрія про те, щоб кожен член нашої нації
почувався в першу чергу власне членом тієї великої родини, що має свою велику
ціль і свої великі завдання?
Чи дивно, що в нас родиться бажання посвятити усю нашу вмілість: всі наші
сили на те, щоби ту мрію вже раз здійснити?
Чи дивно, що в наших серцях жевріє святовечірньою зіркою віра, що це
всетаки станеться?... Тільки більше взаїмної любови, більше послідовної праці,
більше зусиль і доброї волі.
Бо тимчасом ....
Нам ще так далеко до ідеалу тієї обєднаної спільними думками великої
української родини. Ще якісь вузько-партійні, а той нерідко особисті, інтереси
затемнюють нам на овиді нашого неба найкращу зірку: нашу найвищу мету. Ще
якісь нездійснимі мрії про міжнародню свободу, рівність і братерство підшіптувані
ворожими нам чинниками, притуплюють почуття нашої національної окремішності.
Ще якась, нічим неубуснована надія на чужу поміч на те, що „хтось‖ нам поможе,
розбиває нашу віру у свої власні сили. Ще...
Але чи треба більше?...
Скільки треба праці, скільки зусиль, скільки твердої волі, щоби викорінити всі
ті пересуди, що вкорінилися у нашій свідомості.
У тому в переломовому для всього світа часі ми не можемо з заложеними
руками вижидати сприятливих обставин, не можемо очікувати манни з неба. Тільки
те, що мі власними силами збудуємо, тільки те буде дійсно нашим надбанням. Ось
тому в обличчі великих небезпек, що звідусіль нам загрожують, мусимо творити
сприятливі обставини для інтензивної праці на всіх ділянках нашого життя.
І власне в імя цього ―мусимо‖ сьогодні, коли всі ми в приватному житті у цей
Святий Вечір при просфорі складаємо собі бажання особистого щастя й особистих
успіхів, памятаймо, що ми як нарід мусимо собі взаїмно побажати: Хай
Новонароджений Христос дасть нам добру віру в нашу справу, добру волю і силу
до праці над створенням великої Української Родини.
ф. 393, оп. 1, с. 6, л. 5-9
Доповідь Оленчака про Крути
(мова оригіналу)
В житті кожної нації бувають моменти, що кровю пишуть нові глаголи, що
вогненними буквами випалюють в серцях і думках поколінь величі заповіти,
моменти, що кують крицеві неблиці нових цінностей, стають лунким дзвоном
алярму, пламенним прапором – для дальших змагань.
Останній період української історії багатий в моменти, який український титик
(?), станувши у вогні крівавих шат з вікового сну неволі, мечем нарізував на
гранітним монументі історії нестерті знаки свойго Духа й Сили.
В окні світової пожежі, серед грюкоту громів хуртовини, в доях (?) заліза й
крови йшли один за одним криваві стони на шляху змагання нації до ідеалу: