Стр. 445 - P

Упрощенная HTML-версия

445
Маківка, Лисоня, Чортків.
Найкращим одначе рубином серед цих жемчугів з крови, смутку й болю був
бій під Крутами, бій якому рівного не має в цьому світі, бій, якого пам'ять оце
сьодні святкуємо.
Монументальний чин Нації – бій під Крутами - це той великий момент в якому
знову вперше від століть історію України захотіли творити лицарі абсурду, лицарі
які не злякались, що проти них ціла орда, а їх лише горстка й що ім з гори
призначено було спалити себе на жертвеннику нації. Пекельній вибух вулькану
російської революції, що струснув народами Царської Росії, розкрив перед
українською нацією райдужную візію власного державного буття. В дні 22 січня
1918 р. впали на засіданні Малої Ради немов цілющий бальсам на прошите мечами
серце України великі слова Четвертого Універсалу Української Центральної Ради,
слова, по всему світу голосили про самостійність, незалежність української
Держави.
Цими словами, цим актом Українська Нація зірвала з Москвою й рішучим не
впинним кроком ступила на історичну арену, щоб своє власне творити життя. І в той
саме час, коли Україна „немов горда владарка прибрала в пишну багряницю, що
скапувала кровю, засіла на кремєнім престолі Київських гір, в той час рушив на неї
зі своїми полчищами червоний Джімбісхан з півночі. Північній ворог Москва
прибравши на себе облудну маску міжнароднього братерства та миру, пішов знову
походом на Українські землі, щоб вогні пожеж та в морі крови втопити Волю
України.
І станули Золоті Ворота серця України – Київа без захисту, без охорони. Бо оце
українске миністерство війска в своїй недосвідчиності та наївній вірі в щирість
російських гасел про самостановлення народів ще в грудні 1917 р. розпустіло
українську армію домів.
Забуло українське правительство, що не лише універсалами, а в першу чергу
збройним чином здобувається і закріплюється державність. Забуло про це
правительство, але не забула молодь. „В час, коли українські землі стали заливати
мутні хвилі большевицького наїзду, коли довкруги золотоверхого звужувався
залізний перстень наїжних червоних штиків‖ українська молодь перша відгукнулась
на заклик уряду ставати з оружєм в руках на захист кордонів молодої Держави.
І звершилася трагічна дія (не розбірливо) відродженої Нації. Під станцією
Крути, на північ від Київа проти шеститисячної червоної армії Муравйова – станула
горстка гордих юнаків – стануло 300 студентів Київських університетів та
гімназійної молоді, щоб кровю своєю та кістками лєгалізувати, потверджувати
змагання героїв! Їх чин оспіває український Гомер!
„Оттак на вівтарі нації принесено в дні 29 січня 1918 р. дорогоцінну й
найчистійшу жертву.
Триста юнаків в ім’я найвищої любови, повних високого чистого ідеалізму,
понесло на жертву Батьківщини свою молодість, радість щастя, не втішне горе
рідних і молоде своє життя‖.
Згинули позьвірськи закатовані, щоб своїм чином врятувати захитану (?) честь
нації, щоб струснути її сумлінням, сумлінням майбутніх поколінь, поки не
звершиться ідеал, якому віддали себе всеціло.
Довго валялися тіла обезображених героїв на крутєнських полях. Щойно з
весною, коли Україна знова свобідно витала золоте веснянне сонце, відшукано
тлінні останки жертв московського варварства й похоронено в спільній могилі на