Стр. 461 - P

Упрощенная HTML-версия

461
з Русі. Причиною його екзекуції були його соціалістичні переконання. Повсюди
панував хаос, як у Січі, так і в уряді. Очі Січі і уряду завжди були спрямовані на
Гітлера. Уряд Волошина не припускав, що німецька держава, могла змінити свою
політику стосовно України. Більшість думала, що наступним планом Гітлера є
відбудова Великої України. Ніхто не думав про те, що принесе день 16 березня 1939
року. А приніс він угорську окупацію. Ще 15 березня пішов розголос, що німецький
уряд зайняв Чехію, Моравію і що займе також Карпатську Русь. Це було причиною
того, що більшість січових військових, залишалась до останнього моменту у Хусті і
не відступали з чеським військом за кордон. Так, настав день 16 березня, а за ним
угорська окупація. Великим обманом і злочином уряду Волошина був факт, що уряд
Волошина не повідомило своїх підданих про це, що 15 березня, до Хусту, прибула
угорська делегація і вимагала у Волошина капітуляції. Тим самим можна було
уникнути зайвого кровопролиття. Однак уряд Волошина, навіть на хвилину, не
замислилось, який злочин чинить. Пустив кількасот недосвідчених хлопців,
озброєних покинутими чеськими карабінами, проти цілої угорської армії. Який
нонсенс, який азарт з життям недосвідчених людей! Де ці пани, які були в уряді , а
де ці люди, котрих цей уряд кинув проти угорців? Відповідь легка. Одні, ці з уряду,
з мільйонами за кордоном, а інші, котрі слухали їх наказів, гниють у землі, або
сидять по тюрмах. Я взагалі не можу собі уявити, чому уряд Карпатської Русі робив
такі шалені вчинки. Хто лише пережив цей день 16 березня 1939 року в Хусті, не
забуде його до смерті. У якій паніці, тлум цивільних і військових тікав, не знаючи
навіть куди. Усі дороги, за винятком тієї до Румунії, були відрізани угорцями. Отож
залишилась лише одна вільна дорога до Румунії, по котрій пересувалися менші чи
більші групи січових військових і цивільних. Вони намагались, якнайшвидше
досягнути ріки Тиси (в околиці Бичкова). Це румунський кордон. Вночі, з 17 на 18
березня, група людей, яка налічувала понад триста осіб стала над річкою Тисою.
Ніч була холодною, а річка у деяких місцях була покрита тонким льодом. Треба
було відшукати мілке місце, щоб цю річку перейти. Варто зазначити, що Тиса у цих
місцях дуже глибока і у своїх водах, поховала вже не одного. Але що було робити,
страх перед угорцями був більший ніж перед льодовими хвилями води (щодо страху
перед угорцями належить пригадати, що кружляли постійні оповісті, що угорці
ріжуть, б’ють і стріляють усіх). Перші ряди людей, кинулися по пахви у воду і
почали пробиватись на другу (румунську) сторону. Тиса видалася гіршою, ніж про
це думали. Вода була рвуча і глибока. Виривала з-під ніг каміння і з ґвалтівною
силою тягнула усе за своєю течією. Переправа була закінчена краще ніж здавалося
б, бо потонуло лише три чи чотири людини з цілої групи, котра налічувала понад
триста душ. Після переправи через річку кожен з них шукав притулку в котромусь з
будиночків у прикордонному румунському селі, щоб висохнути і дочекатися ранку.
Вранці проявилась діяльність румунської жандармерії і нашвидку скликаної міліції.
У кого була зброя, усю відібрали. Забрали теж цінні речі, такі як, фотоапарати,
біноклі, паски, палки і тд. Усю цю групу зібрали у школі, де люди перебували 3-4
години, а потім їх відправили на прикордонний міст до Тиси і віддали угорцям.
Угорці забрали людей з понурими обличчями і затятими без слів устами. Це не
віщувало нічого доброго. Невдовзі усі вони у цьому переконались. Під міцним
ескортом розмістили людей у спортивному залі однієї зі шкіл. Тут розпочався запис
(якщо це можна так назвати) осіб і речей. Кожен мав сказати своє прізвище та ім’я,
потім віддати все, що мав, не виключаючи взуття. В коротку мить, кожен стояв в
одязі і в пальто, але з босими ногами. Це ще не найгірше, що очікувало. До залу